IPB

Привіт Гість ( Вхід | Реєстрація )

Грифіндор Рейвенклов Гафелпаф Слизерин
683 515 648 45
 
Тема закрытаНачать новую тему
> Лекція №1, 5 курс
Міна
повідомлення 26.12.2010, 3:32
Пост #1


Мертва Птаха
*****

Група: Hogwarts
Повідомлень: 5845
З нами з: 4.1.2007
З: Потойбіччя...
Користувач №: 682
Стать: Дівчинка





Лекція №1: Сонячна система.

Со́нячна систе́ма — планетна система навколо Сонця, до складу якої входить також вісім великих планет із більш ніж 100 супутниками, понад 100 000 астероїдів, понад 1000 комет, а також незліченна кількість дрібних, так званих метеорних тіл (розміром від 100 метрів до мізерно малих порошин). Основна роль у Сонячній системі належить Сонцю. Його маса приблизно в 750 разів перевищує масу всіх інших тіл, що входять до системи. Гравітаційне тяжіння Сонця є визначною силою для руху всіх тіл Сонячної системи, які обертаються навколо нього. Середня відстань від Сонця до найдальшої від нього планети Нептун складає 30 а.о., тобто 4,5 млрд. км., що дуже мало в порівнянні з відстанями до найближчих зір. Тільки деякі комети віддаляються від Сонця на 1015 а. о. і можуть відчувати істотний вплив тяжіння інших зір.
Під час руху в Галактиці, Сонячна система час від часу потрапляє до міжзоряних газопилових хмар. Внаслідок високої розрідженості речовини цих хмар занурення Сонячної системи в хмару може виявитися лише в невеликому поглинанні і розсіюванні сонячних променів. Вплив цього ефекту в минулому історії Землі поки не встановлено.
Сонячна система, як і будь-яка система, що обертається, має момент кількості руху (МКР). Головна частина його пов'язана з орбітальним рухом планет навколо Сонця, МКР масивних Юпітера і Сатурна становить близько 90%. Осьове обертання Сонця складає лише 2% МКР усієї Сонячної системи, хоча маса Сонця становить більше 99,8% загальної маси. Такий розподіл МКР між Сонцем і планетами пов'язано із повільним обертанням Сонця і величезними розмірами планетної системи — її поперечник у кілька тисяч разів більший поперечника Сонця. МКР планети набули в процесі утворення: він перейшов до них від тієї речовини, з якої вони утворилися.
Усі великі планети — Меркурій, Венера, Земля, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун — обертаються навколо Сонця в одному напрямку (в напрямку осьового обертання самого Сонця), майже круговими орбітами, площини яких мають невеликий нахил одна до одної (і до площини сонячного екватора).
Площину земної орбіти — екліптику — вважають основною площиною для відліку нахилу орбіт планет та інших тіл, що обертаються навколо Сонця. Відстані у сонячній системі зазвичай вимірюють у астрономічних одиницях — середня відстань від Землі до Сонця, що приблизно дорівнює 150 млн.км.

Теорії щодо формування та еволюції Сонячної системи складні і різноманітні, переплітають різні наукові дисципліни, від астрономії і фізики до геології і планетології. Протягом століть, багато теорій виникло щодо її створення, але тільки у вісімнадцятому столітті розвиток цих теорій набув сучасної форми. З початком космічної ери, образи і структури інших світів Сонячної системи збагатили наше розуміння цього питання, тоді як розвиток ядерної фізики дав нам можливість поглянути на процеси, що створили зорі і привів до перших теорій їх виникнення і руйнування.

Зоряна Туманність
Сучасну загальноприйняту гіпотезу («теорія туманності») щодо формування Сонячної Системи першим запропонував Еммануїл Сведенборг в 1734 році. В 1755 році Іммануїл Кант, який був знайомий з роботами Сведенборга, цю теорію доповнив та доробив. Незалежно від них, аналогічна теорія була запропонована П'єром-Симоном Лапласом в 1796 році.
Відповідно до цієї теорії, Сонячна система виникла 4,6 мільярди років тому завдяки гравітаційному стисканню велетенської молекулярної хмари. Ця початкова хмара була приблизно кілька світлових років в поперечнику, і брала участь у формуванні кількох зірок. Хоча спочатку цей процес вважали таким, що не супроводжувався великими викидами енергії, останні дослідження давніх метеоритів виявили в них сліди елементів, які формуються тільки всередині дуже великих вибухаючих зірок; це дозволяє зробити висновок, що Сонце було сформоване серед кількох сусідніх наднових. Ударна хвиля від цих наднових запустила процес формування Сонця шляхом утворення регіонів надвисокої густини в оточуючій туманності, і провокуючи речовину в цих місцях до подальшого стискання.

Д/з: Написати про зоряну еволюцію. Чим більше, тим краще.


--------------------
I keep crying in my dreams,
Can you hear my endless screams?
When I fade away, I fade away...

This fluid on my cheek,
It drains me, I get weak
My heart is cold and bleak
Black blood, black tears.
Black tears, black tears.
Перейти в начало страницы
 
+Цитировать сообщение

Тема закрытаНачать новую тему
1 Користувачів переглядають дану тему (1 Гостей і 0 Прихованих Користувачів)
0 Користувачів:

 

RSS Lo-Fi Версія Поточний час: 18.6.2018, 13:34
 
   

Click to visit HPANA Top Sites <-- голосуйте за нас на міжнародному рейтингу сайтів Гаррі Поттера