Привіт Гість ( Вхід | Реєстрація )

Профіль
Фотографія
Рейтинг
 
Опції
Опції
Про себе
Emma_Watson не має особистої інформації про користувача в даний момент.
Персональна інформація
Emma_Watson
чаклун
33 років
Стать не визначена
Невідомо де проживає
Народилися 13 Квіт 1985
Захоплення
Інформація відсутня
Додаткова інформація
Клан: Інформація відсутня
Стать: Дівчинка
Телефон: Інформація відсутня
Посада: Інформація відсутня
Цікавлюсь ГП з: Інформація відсутня
Факультет: Інформація відсутня
Статистика
Зареєстрований: 6.1.2008
Перегляди профілю: 213*
Востаннє помічено: 28.1.2015, 3:23
Місцевий час: 21.6.2018, 12:36
122 повідомлення (0.03 повідомлень у день)
Контактна інформація
AIM Інформація відсутня
Yahoo Інформація відсутня
ICQ Інформація відсутня
MSN Інформація відсутня
Контакт Приват

Emma_Watson

UA HPclub member

***


Теми
Повідомлення
Награды
Коментарі
Друзі
Зміст
25 Jul 2008
Цей пейрінг я полюбила коли читала ще трилогію Касандри... Дочить незвичний пейрінг, але мені подобається, сподіваюсь і ви його полюбите)) Ось деякі картинки з моєї колекції:
25 Jul 2008
Я просто шокована тим, що досі не було такої теми!!!
Адже це один із найулюбленіших пейрингів)) Насолоджуймось та ділимось...
19 May 2008
- Назва - Правила аристократов(рабочее, может изменю)

- Автор - Татка

- Категорії - ГЕТ

- Жанр - роман

- Персонажі і пейринги - ДМ\ГГ, ПП\БВ(БУ), ГП\ДжУ

- Рейтинг - PG-13

- Попередження - ООС героев, русский язык

- Анотація - Свадьба... двое стоят у венца... звук мотоцикла и на поляну приезжает парень в шлеме, протянивает руку невесте у алтаря и она збегает с ним... А что из этого будет дальше - читайте сами! Надеюсь вам понравиться!

- Статус - В работе

- Від автора - Ну вот я наконец и вернулась и снова извините меня... Пишу на русском, но все же жду ваших ОТЗЫВОВ!!!




- Драко, ты почему еще не одет?! Мы уже собираемся выходить, - Нарцисса, поправив синее шелковое платье, села на краешек кровати и уж потом посмотрела на своего единственного наследника. Смотря на него она втайне радовалась, что тот совсем не похож на своего отца тирана Люциуса Малфоя, который умер от руки своего же господина почти четыре года назад. Она не любила вспоминать эти времена. Они были действительно страшны… Тысячи смертей не за что. Просто так, ради идеи, величия одного человека провозгласившего себя – Лордом. Почти все её друзья были втянуты в эту интригу, за что и поплатились своими жизнями. Нет… они умерли не все сразу… кто-то был убит Волдемортом, кто-то аврорами во время битвы, но большинство покончили жизнь самоубийством в Азкабане. Да… это все было страшно! Единственной её отрадой стал Драко, который все же смог сохранить поместье и положение. И вот теперь еще раз принося себя в жертву сын делал то чего совершенно не желал делать, он женился на Панси Паркинсон, с которой был обручен с пятимесячного возраста. А зачем? Все просто: слово данное Люциусом Малфоем почти двадцать два года назад было все еще в силе, и уж так заведено в чистокровных семьях расторгнуть соглашение могут только те, кто принимал в нем участие, а именно: или покойный Люциус, или Мистер Роджер Паркинсон, чего последний абсолютно не хотел. Вот так и получилось, что Драко Малфой, сейчас стоял перед зеркалом и одевался к собственной свадьбе с любимой и дорогой подругой Панси, но только подругой, любви между ними не было, а жаль, так бы обоим было бы легче. Драко спокойно поправил на себе галстук и спокойно ответил:
- Я уже почти, мама. Уже все гости собрались?
- Да, дорогой, только ты остался.
Улыбнувшись, Драко поцеловал маму в щеку.
- Ты знаешь, как я люблю тебя, мама?
- Знаю дорогой! Я тоже люблю тебя сынок! А Поттеры и Уизли уже приехали и грозились выломать дверь, если ты немедленно не спустишься вниз, - и как бы в подтверждения этих слов, дверь открылась, и из-за нее выглянул Гарри Поттер собственной персоной.
- Драко, ты собрался опаздывать на собственную свадьбу? Я, как твой свидетель, просто не могу тебе этого позволить!
- Да… Гарри… уже иду, - усмехнулся Драко, очередной раз заглядывая в зеркало.
- Ну ты прям как девчонка… - протянул Гриффиндорец в лучшей манере Малфоей, что ж поделаешь? С кем поведешься…
- Все… Мама пойдем. А ты Гарри можешь уже идти вперед.
- Ну нет уж… Ты опять где-то застрянешь, пойдем вместе.

***
Тем временем в комнате невесты

Панси уныло смотрела на улицу. Сегодня день её свадьбы, но почему-то она совсем не была рада этому. Может, там должен стоять другой человек? Недавно заходила Гермиона тем самым, показав, что уже приехали Уизли, а ОН не приехал и вряд ли приедет вообще. Зря они так вчера по-глупому повздорили. Хотя чего еще можно от него ожидать? Секс конечно замечательный, но вот угораздило же её влюбиться в шалопая по фамилии Уизли, да еще в кое том веке без взаимности. Но она ведь прекрасно знала, что плакать нельзя, косметические чары, которые так умело наложила визажистка из салона красоты, вмиг потекут. А ведь сегодня день её свадьбы… Ну ничего, с Драко она поладит, хоть одно радует. Хотя сегодня, глядя на затравленный взгляд Грейнджер, она поняла что не одной ей плохо. Тоже ведь влюбилась дурёха, да не в кого-то, а в самого Дракусика-Слизеринского-Гада-Принца-Малфоя! А он… ну впрочем она аристократка и в чужие дела лесть не её стихия. В дверь тихо постучали, и оттуда высунулась голова Малфоя:
- Я конечно знаю что видеть невесту перед свадьбой плохая примета, но мне надо с тобой поговорить.
- Да, заходи Драко.
Он осторожно протиснулся внутрь. И застыл перед ней, улыбнувшись.
- А я тебе уже говорил, что ты прекрасна?!
- Пока не успел… - усмехнулась она.
- Ты прекрасна, моя дорогая.
- Спасибо, Драко!
- Я вообще не понимаю твоего загадочного любовника, как он может тебя отпустить?
Судорога пробежала по её прекрасному лицу. И Драко, поняв, что ляпнул что-то не то, попытался перевести разговор на другую тему.
- Панси, ты уверена, что мы должны это сделать?
- А куда мы с тобой денемся, не мы первые, не мы последние…
- Ладно, тогда я к алтарю, а ты не сильно задерживайся, ненавижу ждать, - он так смешно скорчил лицо, что просто не мог не вызвать у нее улыбку.
- Хорошо, я сразу за тобой, позови только отца… Все-таки он меня должен туда вести.
- Конечно, дорогая моя невеста! – и так же тихо он вышел, оставив её наедине со своими мыслями…

Ретроспектива

- Да как ты смеешь так со мной разговаривать? – кричала она, размахивая руками, что весьма не подходило к её имиджу аристократки.
- А что ты от меня хочешь? Твоя свадьба дело решенное… Ты ведь сама говорила и к тому же секс у нас с тобой и так потрясный, я не думаю что твой Малфой будет против если мы с тобой останемся любовниками, у него ведь есть Гермиона… - фразу он так и не успел закончить, тяжелая пощечина обрушилась ему на щеку, да такой силы, что заставила немного развернуть голову. Он поднял глаза и удивленно взирал на прямо-таки огнедышащую Панси.
- Так вот как Уизли?! Я тебе не какая-то очередная игрушка. Ненавижу тебя! ВОН!
- Тогда прощай, Паркинсон.
Дверь уже давно закрылась, а Панси все стояла, а слёзы медленно текли по лицу.

Конец Ретроспективы
- Назва - Історія шкільного кохання (міні)
- Автор – Emma_Watson
- Бета - Маллира
- Категорії - гет
- Жанр - роман
- Персонажі і пейринги – А самі почитаєте, і здогадаєтесь!
- Рейтинг – PG-13
- Попередження – ООС героїв
- Анотація - Останнім часом я все частіш починаю замислюватись над своїм самотнім життям, тим життям, яке проводжу без коханої людини. Це зовсім не значить що в мене не було дівчат, простіше кажучи вже протягом двох років я кохаю одну дівчину. А я ж то Мелфой!!! Якби хтось два роки тому сказав що я закохаюсь, я б розсміявся йому в обличчя. Але зараз мені це зовсім не здається кумедним. Вона зводить мене з розуму, лише своєю присутністю. Я більше так не можу. Вона одна з моїх ворогів
- Статус – закінчений
- Від автора – Цей фік я написала спеціально для вас! Мене дуже просили написати українською… І ось він який вийшов. Сподіваюсь, що вам сподобається… Не забувайте про відгуки!!!






- Чорт забирай! - закричав Драко. Нога, яку він щойно боляче вдарив, боліла нестерпно. Ледве звівшись на ноги він роззирнувся навколо у пошуках винного. Коробка через яку він щойно спіткнувся, відлетіла на декілька метрів з брязкотом впала на підлогу. Все що в ній знаходилось лежало поряд зі зламаною скринею. Шиплячи від болю, Драко пошкандибав до неї . Умістившись поряд, він зазирнув у середину, розраховуючи там побачити все що завгодно : від дитячих іграшок до книжок дружини, але те що він побачив, викликало у нього спочатку подив, потім розуміння, а далі вже нестримну радість. Його Щоденник, старий, давно забутий щоденник.
- Мерлін, йому ж вже десь 20 років! Я вважав що загубив його!
Обережно тримаючи щоденник обома руками він розкрив його і з захопленням поринув у власні спогади.

"Останнім часом я все частіш починаю замислюватись над своїм самотнім життям, тим життям, яке проводжу без коханої людини. Це зовсім не значить що в мене не було дівчат, простіше кажучи вже протягом двох років я кохаю одну дівчину. А я ж то Мелфой!!! Якби хтось два роки тому сказав що я закохаюсь, я б розсміявся йому в обличчя. Але зараз мені це зовсім не здається кумедним. Вона зводить мене з розуму, лише своєю присутністю. Я більше так не можу. Вона одна з моїх ворогів! Тих, яких я ненавидів більш за все. А зараз я просто не знаю як мені з усім цим бути. Зараз, заради неї , я готовий на все. Покинути Слизерін, Волдеморта, навіть відректись від власної родини. Але й це байдуже для неї я ніхто! Хоча ні … Ворог, син Смертежера…. Той кого вона ненавидить, а це так боляче!
Вона Гриффіндорка. Але не просто Гриффіндорка, а одна з Золотого Тріо. А це віддаляє нас ще далі один від одного. Уже ніч надворі , а я все ще сиджу у кімнаті на вимогу. Я знаю що мене тут ніхто не знайде, тому можу спокійно відпочити, та й заразом подумати.
До кінця року залишилось лише декілька днів. А там Волдеморт, Смертежери, а наступним пунктом скоріш за все буде смерть. А як врятуватись? Що робити? А чи потрібно все це саме мені ? Навіщо мені змагатись за своє життя, якщо моє серце назавжди залишиться з нею, тут, у Гогвортс ."

Інший запис був зроблений кількома днями пізніше.
"Сьогодні у нас були Зілля у Снейпа, хвала йому та вічна слава, він посадив нас за один стіл. Вона знаходилась зовсім поруч, ми вперше в житті розмовляли спокійно - без прокльонів, скарг, ми навіть жодного поганого слова одне одному не сказали. Я й щось порадив з зіллям, а вона мені посміхнулась. Ту посмішка, Мерлін, я вже ніколи не зможу забути. А після уроку все закінчилось, ми розбіглися до своїх друзів, так неначе все це був сон".

За тиждень був ще один запис.
"Все, я більше так не можу. Мені потрібно її забути. Вона для мене більше нічого не значить, вона для мене більше нічого не значить, не значить, не значить чорт забирай, це не допомагає ! Я всеодно згадую все те що сьогодні сталось. А може я сам винний?! Ні чи може, мій щоденнику, у мене сьогодні найгірший день у житті? Пансі знову причепилась до мене коли я, після сніданку, виходив з Великої Зали. Вхопивши мене за руку, вона потягнула мене у порожній клас з Захисту Від Темних Мистецтв, а там… А там на столі , обіймаючи та цілуючи цього недоумка Візлі , сиділа Вона. Вони нас не помітили, я одразу втік з тієї кімнати, навіть не дочекавшись Пансі , яка щось кричала мені. Я біг по коридорам, погано дивлячись куди мене несуть ноги. Через декілька хвилин я опинився біля озера. Мій крик рознісся навкруги. А про себе я все думав, ну чому все так? Навіщо? Не пам'ятаю скільки я так простояв, але це точно була не година і не дві . Я повернувся до школи з величезним бажанням помститись і я помстився, на обід я палко поцілував Наталі Прейз, яка вже понад місяць бажала щоб я з нею зустрічався. Так, просто взяв поцілував, на очах у всієї школи. Відпустивши її я поглянув на Гриффіндорський стіл. Візлі огидливо замружився, Поттер здивовано дивився на розпатлану Наталі , яка навчалась у Гриффіндорі , але на шостому курс . Я намагався знайти очима Герміону, але вона зовсім не дивилась на мене, гриффіндорка спокійно закінчувала трапезу. Це розгнівало мене ще більше."

Драко посміхнувся згадуючи все це. Як це було давно, його дитяча закоханість у Герміону Грейнджер вже давно пройшла. Він прогорнув декілька сторінок уперед і зупинився на записі, який його зацікавив .
"Щойно продивився мої минулі записи… вони змусили мене просто розреготатися, що я там писав?! Це було так давно. Вже пройшло майже три місяці , з того часу все так змінилось. Моя розмова з директором після смерті матері. Ця сволота, яку я називав батьком, вбила її навіть не задумуючись, за наказом Волдеморта. Тоді ж я сам для себе вирішив працювати на два фронти, як і Снейп. А потім Поттер, з яким ми почали спілкуватись відносно добре, вбив Того-Кого-Не-Можна-Називати. Та при цьому вижив знову, життя налагоджувалось, Герміона розлучилась з Візлі , але полегшення мені це зовсім не принесло. Я почав все ж зустрічатися з Наталі , вона дійсно чудова дівчина, але я ніяк не можу забути ті карі очі, ту приголомшливу посмішку, яка вразила мене ще кілька місяців тому. Тепер Герміона поруч, але й одразу й далеко. Я можу годинами спокійно розмовляти з нею. Це зовсім не свідчить про те що наші стосунки змінились, вона знову зустрічається з Крумом, який з'явився після перемоги Гаррі Поттера, але було видно що ці стосунки нічого для неї не важать. Позавчора ми так напилися разом, що й не помітили коли почали цілуватись, про це я навіть не міг мріяти, це було щось фантастичне, вона така… Я повів себе як джентльмен, тому далі ніж той п'яний поцілунок ми не пішли. А вранці домовились, що він нічого не означає . Ми знов розійшлись, вона віддалилась ще більше від мене. Так, Мелфою, у тебе Наталі , яка тобі подобається, досить шукати когось іншого. У тебе з нею нічого не буде, заспокойся, але ж чому так стукає серце у грудях, ні все треба забути".

Драко розреготався, як були дивні у його молоді роки думки! Тепла усмішка промайнула по його обличчю. Герміона, як то було давно….
Двері на горище звучно відчинились його син, чотирнадцятирічний Бродерік Драко Мелфой, здивовано дивився на батька.
- Тату?! Ти чого це сидиш на підлозі ? Тобі погано?
- Та ні все гаразд, згадав просто одну історію з юнацьких років, - Драко посміхнувся, бачачи що вже готове у сина наступне запитання.
- Я тобі пізніше розповім цю історію.
- А коли саме, а то я тебе знаю, можеш забути!
- Ні, не забуду, давай я все розповім після вечері .
- Ну добре, але не забудь!
- Не забуду. Який ти у мене все ж допитливий! Добре ходімо вечеряти, я розмовляв з вашою мамою і вона повідомила що буде сьогодні пізніше, щоб ми вечеряли без неї . А де, до речі , Нарциса?
- А вона пішла писати листа своєму хлопцю, - Бродерік кумедно скривив обличчя. Коли його найкращий друг Джеймс Гаррі Поттер, якому вже було сімнадцять, почав зустрічатися з шістнадцятирічною Нарцисою Мелфой, вони з Поттером навіть посварились, але він був дійсно щасливий за них. Драко від самого початку не міг зрозуміти Бродеріка, який не зважаючи на трирічну різницю у віці , потоваришував з представником клану Поттерів. Але про що тут говорити? Він і сам товаришує з Поттером та його дружиною Джіні.
- Не треба так зловтішатися, міг би і собі знайти дівчину! - невідомо звідки на горища з'явилась Нарциса. Вона повернулась до батька і промовила:
- Тату, вже все готове. Ходімо вечеряти.
- Вже йдемо.
Родина Мелфоїв дружньо покинула старе горище Мелфой-менора.

***
- Ось така була історія, - Драко подивився на захоплених дітей, знов посміхнувся. Саме таким було його життя двадцять років тому. Він хотів було продовжити про свою стару закоханість, але звук парадних дверей, що відчинялись, змусив його повернутись. Бродерік з Нарцисою повскакували з крісел з криком "Мамо!", кинулися обіймати стомлену матір. Та одразу ж розбіглись по своїм справам, наче все що вони чекали це був її прихід. Подружжя залишились у кімнаті удвох.
- Як у тебе справи? - Драко підвівся і підійшов до неї . Дивлячись у її чудові очі , він навіть забув як вони прекрасні , обійняв дружину.
- Все чудово. А що ти таке розповідав дітям?
- Хм, одну дуже цікаву історію про закоханого до нестями юнака, в одну прекрасну карооку дівчину.
- О, це вже цікаво. Ну, ну, продовжуй, - вона не посміхалась, але в неї загадково блищали очі .
- Добре, то було моє шкільне кохання.
- Ну ж бо Драко, хто вона?
- Це ти – моє кохання!
- Дійсно? - Герміона засміялась. Драко нестримно захотілось поцілувати ці усміхнені вуста, що він і зробив. Його перше кохання до дівчини, хто міг подумати що це кохання перетвориться на кохання усього його життя? Він відірвався від її вуст лише на секунду, для того щоб прошепотіти:
- Я кохаю тебе, Герміоно…

Кінець.
Останні відвідувачі


30 Dec 2010 - 2:49
Гість


25 Dec 2010 - 22:49


8 Mar 2010 - 21:04


1 Feb 2010 - 20:56


9 May 2009 - 7:27

Коментарі
Kristina-Emma
твій фік "Эмили" дуже класний
30 Nov 2008 - 19:48

Друзі
Немає друзів для показу.
RSS Lo-Fi Версія Поточний час: 21.6.2018, 12:36IPB Style
Ошибка работы драйвера БД

Ошибка при работе с базой данных

Возникла проблема при работе с базой данных.
Вы можете попробовать обновить эту страницу, нажав сюда