Привіт Гість ( Вхід | Реєстрація )

Профіль
Фотографія
Рейтинг
 
Опції
Опції
Про себе
просто живу і насолоджуюсь=)


*smile* *smile* *smile*

Персональна інформація
Sonja4na
=БеZкRиLий AнGеL=
27 років
Жінка
IF-city
Народилися 11 Лют 1991
Захоплення
Інформація відсутня
Додаткова інформація
Клан: Інформація відсутня
Стать: Дівчинка
Телефон: Інформація відсутня
Посада: Інформація відсутня
Цікавлюсь ГП з: Інформація відсутня
Факультет: Інформація відсутня
Статистика
Зареєстрований: 30.4.2007
Перегляди профілю: 763*
Востаннє помічено: 13.2.2011, 3:25
Місцевий час: 25.5.2018, 12:14
1731 повідомлення (0.43 повідомлень у день)
Контактна інформація
AIM Інформація відсутня
Yahoo Інформація відсутня
ICQ 362397527
MSN Інформація відсутня

Sonja4na

UA HPclub member

*****


Теми
Повідомлення
Награды
Коментарі
Друзі
Зміст
Загальні характеристики планет Сонячної системи (част.1)


Планета - астрономічний об'єкт, що обертається навколо Сонця, має достатню масу та силу тяжіння для того, щоб набути геоїдної форми та має «незасмічену околицю», тобто колись вивів зі своєї орбіти всі менші за нього тіла, або ж їх частину. Ті астрономічні об'єкти, що задовольняють обом двом першим умовам, але не задовольняють третій, є карликовими планетами. Винятком з цього правила є природні супутники планет.

Сьогодні у Сонячній системі відомо 8 великих планет:
Меркурій, Венера, Земля, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун.
Скажете, що я забула одну планету? Хмм..ні, куди ж без Плутона) однак багато вчених в наш час не визнають за ним статуса планети (а саме відносять його до карликових планет, бо вони мацюсінькі і «недостойні» бути повноцінними планетами).
Планети Сонячної системи діляться на дві групи:

планети земної групи
планети-гіганти.

Про гігантів поговоримо на наступному занятті, а зараз мова йтиме про планети земної групи — Меркурій, Венеру, Землю і Марс.

Меркурій - найближча до Сонця велика планета Сонячної системи.
Відстань Меркурія від Сонця варіює від 46,08 млн. км до 68,86 млн. км. Як найближча до Сонця планета, Меркурій одержує від центрального світила значно більшу енергію, ніж, наприклад, Земля (у середньому в 10 разів). Поверхня Меркурія, покрита роздрібненою речовиною базальтового типу, досить темна. Судячи зі спостережень із Землі і фотографій з космічних апаратів, вона в цілому схожа на поверхню Місяця, хоча контраст між темними і світлими ділянками виражений слабше. Поряд із кратерами (як правило, менш глибокими, ніж на Місяці) є пагорби і долини. Над поверхнею Меркурія є сліди дуже розрідженої атмосфери, що містить, крім гелію, також водень, вуглекислий газ, вуглець, кисень і благородні гази (аргон, неон). Близькість Сонця зумовлює суттєвий вплив на Меркурій сонячного вітру.

Венера — друга за відстанню від Сонця планета, майже такого ж розміру, як Земля.
Венера — третій за яскравістю об'єкт на небі; її блиск поступається лише блиску Сонця та Місяця. Належить до планет, відомих людству з найдавніших часів. Хоча у Венери і Землі близькі розміри, середня густина й навіть внутрішня будова, проте Земля має досить сильне магнітне поле, а Венера — слабке. Про те, що у Венери є атмосфера, стало відомо у 1761 p., відкриття належало М.В.Ломоносову. Густина атмосфери Венери в 35 разів більша за Земну. Тиск на поверхні планети складає близько 95 атмосфер! Складається ця атмосфера, в основному, з вуглекислого газу з домішками азоту і кисню. Американські радіолокаційні дослідження показали, що на поверхні Венери є великі за розмірами, але дрібні кратери. Причиною виникнення кратерів може бути й вулканізм, тому гіпотезу про те, що на Венері відбуваються вулканічні процеси, поки не можна виключити.

Земля — це третя від Сонця планета Сонячної системи, єдина планета, на якій відоме життя, домівка людства.
За сучасними космогонічними уявленнями Земля утворилася приблизно 4.7 млрд. років тому з розсіяної в протосонячній системі газової речовини. Велика частина Землі зайнята Світовим океаном (361.1 млн. км²; 70.8 %), суходіл складає 149.1 млн.км3 (29.2 %), і утворює шість материків (Євразію, Африку,Північну Америку, Південну Америку, Антарктиду і Австралію) і острови. Атмосфера Землі, загальна маса якої 5.15 * 1015 т, складається з повітря — суміші в основному азоту (78.08 %) і кисню (20.95 %), 0,93 % аргону, 0,03 % вуглекислого газу, інше — це водяна пара, а також інертні та інші гази. Максимальна температура поверхні суходолу 57-580 С (у тропічних пустелях Африки і Північної Америки), мінімальна — біля −900 С (у центральних районах Антарктиди). Атмосфера Землі включає:

тропосферу (до 15 км)
стратосферу (15—100 км)
іоносферу (100 — 500 км).

Атмосфера Землі захищає все живе на від згубного впливу космічного випромінювання.

Марс — четверта планета Сонячної системи за відстанню від Сонця і сьома за розміром і масою.
Марс — планета земного типу з розрідженою атмосферою. На Марсі є метеоритні кратери як на Місяці, вулкани, долини та пустелі, подібні до земних. Тут розташована гора Олімп, найвища відома гора в Сонячній Системі та Долина Маринера, найбільший каньйон. На додаток до географічних особливостей, період обертання Марса і сезонні цикли також подібні до земних. На Марсі також спостерігається зміна пір року, тривалість яких майже вдвічі більша. Через кожні 780 днів Земля і Марс виявляються на мінімальній відстані одна від одної, що змінюється від 56 до 101 млн. км. Такі зближення планет називають протистояннями. Великі протистояння спостерігаються через кожні 15-17 років. Через криваво-червоний колір його іноді називають Червоною планетою. Марс довго асоціювали з війною і кровопролиттям, і тому його назвали на честь римського бога війни.





Домашнє завдання


1. На самостійне вивчення «Гірські породи Венери» (коротко написати, що ви дізнались).
2. Назвати 5 місць на Землі, які на Вашу думку є надзвичайно цікавими, і де б Ви хотіли побувати. Не скупіться на слова і гарненько опишіть)

19 Sep 2009
Освоєння космосу


Доброго дня, шановні учні. Сьогодні я Вам розкажу про те, як люди освоювали космос. Прошу не забувати, що Ви вже закінчуєте 4 курс, тому, відповідно, д/з повинні виконуватись не на швидку руку. Я буду прискіпливіше оцінювати Ваші роботи, оскільки СОВи не за горами. Отож, приступимо:

Освоєння космосу — надзвичайно важлива і на майбутнє актуальна проблема.
Зоряне небо — невелика частина безмежного космосу. Земляни всіх поколінь завжди дивилися на нього з неабиякою цікавістю і тривогою. А що там далі? Чи десь ще є істоти, схожі на нас? Чого чекати від космосу — добра чи зла? Лише в 60-х роках XX ст. людина вперше подолала земне тяжіння і зробила перші кроки в космосі. Що ж таке космос? Це той нескінченний простір, що оточує нашу Землю.
Космос — глобальне середовище, що є спільним для всього людства. Тому його мирне освоєння вважається глобальною проблемою. Сьогодні вже сформувалися два напрями використання космосу для потреб людини: космічне виробництво і космічне землезнавство.
Космічне виробництво — це створення нових видів матеріалів, джерел енергії, двигунів для космічних досліджень, космічних технологій для одержання нових сплавів, оптичного скла, напівпровідникових матеріалів, медичних препаратів, вирощування кристалів, проведення зварювальних, монтажних робіт.
Космічне землезнавство — це вивчення з космосу планети Земля і всіх її сфер. Основна мета космічного землезнавства — пізнання закономірностей космічної оболонки, вивчення природних ресурсів для їх оптимального використання охорона навколишнього середовища, забезпечення прогнозів погоди та дослідження інших явищ.
Друга половина XX сторіччя стала епохою освоєння космосу. Це грандіозне звершення сучасного людства обумовлено не тільки тим, що з'явилися наукові, технічні й технологічні можливості створення космічних апаратів, а й потребою людського суспільства в здійсненні цілого ряду акцій, які на даному етапі розвитку науки і техніки можуть бути не тільки за допомогою штучних супутників Землі і космічних станцій.
Розвиток ракетної і космічної техніки дозволив здійснити і деякі експериментальні дослідження в космічних масштабах.
Один з таких експериментів — штучне сонячне затемнення — було, наприклад, проведено з ініціативи радянських учених спільно з американськими космонавтами під час польоту космічних кораблів «Союз» і «Аполлон» у липні 1975 р. У наперед визначений момент кораблі розстикувалися, розійшлися на деяку відстань і розмістилися на одній лінії з Сонцем таким чином, що «Аполлон» перекрив сліпучий диск денного світила. Це дало змогу з борту «Союзу-19» за допомогою спеціальної автоматичної фотокамери зробити серію фотозйомок штучного затемнення Сонця.
За допомогою сучасної космонавтики розв'язується також цілий ряд наукових і практичних завдань, що мають велике народногосподарське й економічне значення.
Світова практика вже має численні приклади використання космосу. Найяскравіше це проявляється у прогнозах погоди і розширенні можливостей телебачення та зв'язку. Лише три супутники, розміщені відпо відним чином, дають змогу кожному жителеві Землі в будь-який час з'єднатися з якою завгодно точкою на будь-якому континенті незалежно від часового поясу. Це свідчить, що сам процес освоєння космосу сприяє посиленню глобалізації в сучасному світі.

Найважливіші етапи освоєння космічного простору

1957 р.
4 жовтня - Виведення на орбіту першого штучного супутника Землі (ШСЗ, «Спутник-1», СРСР). Початок космічної ери.
1958 р.
15 травня - Виведення на орбіту першої наукової лабораторії для комплексних досліджень («Спутник-3», СРСР).
1959 р.
14 вересня - Уперше космічний апарат досяг поверхні Місяця («Луна-2», СРСР).
7 жовтня - Уперше космічним апарат облетів Місяць і сфотографував його зворотний бік («Луна-3», СРСР).
1960 р.
20 серпня - Запущено перший ШСЗ з тваринами, спускну капсулу якого було повернено на Землю («Корабль — спутник-2», СРСР).
1961 р.
12 квітня - Перший політ людини в космос (Ю. О. Гагарін, корабель «Восток», СРСР).
1963 р.
16—19 - Перший політ жінки в космос (В. В. Терешкова, космічний корабель «Восток-6», СРСР).
1964 р.
12 жовтня - Виведення на орбіту першого космічного корабля з екіпажем із кількох чоловік (В. М. Комаров, К. П. Феоктистов, Б. Б. Єгоров, космічний кора бель «Восход», СРСР).
1965 р.
18 березня - Перший вихід людини з космічного корабля у відкритий космос (О. А. Леонов, космічний корабель «Восход-2», СРСР).
1966 р.
З лютого - Перша м'яка посадка космічного апарата на Місяць і передача на Землю телевізійного зображення панорами місячної поверхні («Луна-9», СРСР).
З квітня - Перший штучний супутник Місяця («Луна-10»,СРСР).
1969 р.
21 липня -Перший вихід людей на поверхню Місяця (Н. Армстронг, Е. Олдрін, космічний корабель «Аполлон-11», США).
1970 р.
24 вересня - Перша доставка на Землю місячного грунту автоматичним космічним апаратом («Луна-16», СРСР).
17 листопада - Доставка на Місяць першого самохідного апарата «Луноход-1» («Луна-17», СРСР).
15 грудня - Перша м'яка посадка міжпланетного космічного апарата на Венеру («Венера-7», СРСР).
1971 р.
19 квітня - Виведення на орбіту першої орбітальної станції («Салют», СРСР).
27 листопада - Перший міжпланетний космічний апарат досяг поверхні Марса («Марс-2», СРСР).
2 грудня - Перша м'яка посадка міжпланетного космічного апарата на Марс («Марс-3», СРСР).
1984 р.
8 лютого— Найтриваліший політ у космосі (236 діб 22 год 2 жовтня 49 хв, Л. Д. Кизим, В. О. Соловйов, О. Ю. Атьков,космічні кораблі «Союз Т-10», «Союз Т-11», станція «Салют-7», СРСР).



Домашнє завдання

1. Самостійно прочитати про космічні електростанції і коротко описати, що дізнались.
2. Я Вам надала коротку інформацію про найважливіші етапи дослідження космосу. Прошу вибрати якусь одну подію, наведену мною в лекції, і написати на неї твір.
Наприклад: «12 квітня 1961 р. - Перший політ людини в космос».
п.с. Чим оригінальніша тема або цікавіші факти, тим вища оцінка wink.gif
11 Jan 2009
Інші зоряні системи - галактики. Наша галактика.


Галактики - це велетенські зоряні системи, що містять в собі дуже багато зір, а також газ і пил. За морфологічними ознаками галактики поділяються на чотири типи:
- еліптичні Е,
- лінзоподібні SO,
- спіральні S,
- неправильні Ir.
Більшість спостережуваних галактик спіральні.
Галактики розподілені у просторі нерівномірно. Вони утворюють групи галактик і скупчення галактик.

Галактики — основні структурні одиниці нашого Всесвіту. Одна з них міститься в сузір'ї Андромеди. Це велетенська галактика, схожа за своєю будовою на нашу, і складається вона із сотень мільярдів зір. Світло від неї йде до Землі близько 2 млн. років.
Галактика Андромеди разом з нашою Галактикою і ще кількома сусідніми галактиками меншої маси утворюють так звану Місцеву групу. Деякі з-поміж зоряних систем цієї групи, зокрема Велика й Мала Магелланові Хмари, є супутниками нашої Галактики. Разом з нею вони обертаються навколо загального центра мас. До речі, галактику Андромеди можна побачити на небі неозброєним оком в сузір'ї Андромеди. Це єдина далека галактика після Магелланових Хмар, яку можна спостерігати без телескопів. Ця галактика дуже схожа з нашою і тому її вивчення дуже допомогло астрономам зрозуміти склад та устрій нашої галактики.

Ще одне скупчення галактик розташоване в сузір'ї Діви. Воно є центром ще більш гігантської, ніж Місцева група, системи зоряних островів — Надскупчення галактик, до складу якого входить і Місцева група з нашою Галактикою.

Сучасним засобам астрономічних досліджень доступна величезна ділянка простору радіусом близько 10— 12 млрд. світлових років.
На цій ділянці розташовані мільярди галактик, їх сукупність зветься Метагалактикою.


Наша галактика.

Наша Галактика належить до спіральних.
Довгий шлях пройшла наука, перш ніж було встановлено структуру навколишнього Всесвіту. Тільки на початку XX ст. остаточно доведено, що всі видимі на небі зорі утворюють відокремлену зоряну систему — Галактику, хоч задовго до цього висловлювалось немало правильних ідей. Так, англійський учений Вільям Гершель (1738—1822) перший указав шлях до розв'язання задачі про будову світу зір, що полягає в підрахунку зір на однаково малих ділянках, вибраних у різних місцях неба.
Іноді помилково говорять, що Молочний Шлях — це і є наша Галактика. Молочний Шлях — видиме на небі світле кільце, а наша Галактика — це велетенський зоряний острів. Більшість її зір знаходиться в смузі Молочного Шляху, проте ними вона не вичерпується. До Галактики входять зорі всіх сузір'їв.
Стародавні греки назвали її «галаксіао, тобто молочне коло» (від слова гал а — молоко).
Розміри Галактики визначили за розміщенням зір, які видно на великих відстанях. Це цефеїди й гарячі надгіганти. Діаметр Галактики можна взяти приблизно на 30 000 пк, або 100 000 світлових років, проте чіткої межі в неї немає, оскільки зоряна густина в Галактиці поступово зводиться нанівець. У центрі Галактики знаходиться ядро, що містить червоних гігантів і короткоперіодичних цефеїд. Зорі верхньої частини головної послідовності, особливо надгіганти і класичні цефеїди, становлять молодше населення. Воно розміщується далі від центра й утворює порівняно тонкий шар, або диск. Серед зір цього диска містяться пилова матерія і хмари газу. Субкарлики й гіганти утворюють навколо ядра й диска Галактики сферичну систему.



Домашнє завдання


1. Що Ви знаєте про галактику Андромеди.
2. Дати характеристику типів галактик.
24 Dec 2008
Сонячні та місячні затемнення

Сонячні та місячні затемнення — надзвичайно цікаві явища природи, знайомі людині з давніх часів. Вони відбуваються порівняно часто, але побачити їх можна не з будь-якої точки планети, і тому багатьом здаються рідкісними.


СОНЯЧНІ ЗАТЕМНЕННЯ

Сонячне затемнення - це коли Місяць стає на шляху сонячному світлу та частково або повністю закриває Сонце від земного спостерігача. Дуже цікаво за цим спостерігати. Найважливіше - нічого не пропустити. Найцікавіше - за хвилину до повної фази. Теоретично повна фаза сонячного затемнення, яке можна спостерігати на Землі, може займати весь час з самого затемнення, тобто максимум 7 хвилин 31 секунду. Проте, таких тривалих затемнень не зареєстровано. Найтривалішою повною фазою затемнення у недавньому минулому було затемнення 20 червня 1955 року на Філіппінських островах. Тоді повна фаза тривала 7 хвилин 8 секунд. У майбутньому найтриваліше затемнення відбудеться 5 липня 2168 року коли повна фаза буде тривати 7 хвилин 28 секунд.

Хід повного сонячного затемнення.

Спочатку при повному сонячному затемненні з'являються «чотки Бейлі». Це - один із доказів того, що поверхня Місяця досить нерівна. Останні промені Сонця пробиваються крізь гори і кратери Місяця, утворюючи ланцюг із яскравих «чоток».
За ними - «діамантова каблучка». Це коли Місяць закриває Сонце майже повністю, проте залишається світіння навколо темної кулі - «каблучка» - та яскравий шматок денної зірки - «діамант» - ніби на прощання.

Якщо спостерігач на Землі відірве свій погляд від неба, то побачить як від самого горизонту з величезною швидкістю наближається тінь Місяця. Вона просувається долиною з заходу, і з нею надходять сутінки. На небі з'являються найяскравіші зірки та планети, а навколо Сонця можна побачити сонячну корону. Зовнішні шари корони випромінюють корональний газ - сонячний вітер.

Сонячна корона.

Сонячне затемнення трапляється тільки у фазі нового Місяця. Адже для того, щоб сталося затемнення, Місяць повинен стати між Землею і Сонцем. Проте це трапляється не кожного нового Місяця. Для цього необхідна ще одна важлива умова: Сонце, Місяць та Земля повинні утворити пряму лінію.

Взаємне розташування Сонця, Місяця та Землі під час сонячного затемнення.

У ході сонячного затемнення виділяють чотири особливі моменти що називаються контактами. Перший контакт - це коли Місяць уперше «торкається» Сонця на нашому небі. Момент першого контакту є початком затемнення. Другий контакт позначає початок повної фази - коли Місяць повністю закриває Сонце. Третій контакт настає тоді, коли Місяць починає сходити з Сонця, вказуючи на закінчення повної фази. Четвертий контакт буде останнім «торканням» Сонця і Місяця аж до наступного затемнення. З четвертим контактом затемнення закінчується.
Для часткових сонячних затемнень другий та третій контакти будуть відсутні.

Сонячне затемнення виглядає таким видовищним тому, що Сонце і Місяць на нашому земному небі мають майже однакові видимі розміри. Хоч Місяць у 400 разів менший за Сонце, але знаходиться майже у чотириста разів ближче до нас, ніж наша денна зірка.
Повне сонячне затемнення трапляється, як мінімум, кожного року, а найчастіше - кілька разів на рік. Проте шлях місячної тіні земною поверхнею настільки вузький, що на певному місці повне сонячне затемнення може не повторюватися століттями. Хоча трапляються на Землі такі місця, де повну фазу сонячного затемнення можна досить короткий термін спостерігати кілька разів.



МІСЯЧНІ ЗАТЕМНЕННЯ

Місяць - найближче до Землі велике космічне тіло. Місячні затемнення трапляються тоді, коли Земля закриває Місяць від Сонця.

Взаємне розташування Сонця, Місяця та Землі під час місячного затемнення.

На відміну від сонячних, місячні затемнення можуть траплятися таким чином тільки при повному місяці - коли Сонце, Земля та Місяць знову вишикуються в одну лінію. Так, наш природний супутник опиняється в тіні нашої планети, і ми майже не маємо змоги його спостерігати. «Майже» ми кажемо тому, що насправді, на відміну від Сонця, Місяць не зникає з неба зовсім. Через те, що Земля має атмосферу, на Місяць усе ж таки попадають сонячні промені, що були розсіяні земним повітрям.

Як і у випадку сонячних, розрізняють часткові та повні місячні затемнення. Проте повні місячні затемнення на певному місці можна спостерігати значно частіше. У випадку місячного затемнення Земля відкидає тінь на Місяць. Тобто півтінь та тінь Землі є досить великими, щоб зробити можливим спостереження повних фаз місячного затемнення на всій нічній півкулі Землі.

Як і у випадку з Сонцем, початком затемнення є перший контакт - тінь Землі вперше «торкається» поверхні Місяця. Другим контактом є «торкання» тінню протилежного краю місячного диска - ним розпочинається повна фаза затемнення. Закінчується повна фаза третім контактом, а четвертий контакт знаменує повний вихід Місяця з земної тіні. Земна тінь значно більша за місячну, а Місяць у діаметрі вдвічі менший за Землю, тому повна фаза місячного затемнення може тривати майже дві години!

Основною ознакою місячного затемнення є зміна кольору Місяця. Коли розпочинається часткова фаза, Місяць поступово стає трохи рожевим, спочатку від краю, потім це забарвлення розповсюджується на весь диск, стає густішим і змінює відтінок. Узагалі, важко буде згадати два однакові затемнення: кожне з них буде характеризуватися своїм унікальним відтінком, своєю неповторною кольоровою гамою - від світло-цегляного до насиченого криваво-червоного, що іноді межує з сірим або навіть майже чорним. Для оцінки відтінків забарвлення поверхні Місяця, а також окремих його ділянок розроблено шкалу Данжона.



Домашнє завдання

1. Написати твір: "Ставлення людей до затемнень в давнину і в наш час" (прошу Вікіпедією не обмежуватись);
2. Написати, коли відбудуться найближчі повні(!) місячні затемнення;
3. Як правильно слідкувати за сонячним затемненням?
22 Nov 2008
I курс

Вступна лекція : Наука астрономія. Її виникнення.


II курс

Лекція №1 : Виникнення та будова Всесвіту.
Лекція №2 : Сонце.



III курс

Лекція №1 : Склад і масштаби Сонячної системи.
Лекція №2 : Зорі.
Лекція №3 : Комети.



IV курс

Лекція №1 : Місяць.
Лекція №2 : Сонячні та місячні затемнення.
Лекція №3 : Інші зоряні системи – галактики. Наша галактика
Лекція №4 : Освоєння космосу.
Останні відвідувачі


18 Sep 2014 - 18:21


11 Feb 2012 - 16:23


17 Feb 2011 - 18:20


14 Feb 2011 - 10:09


13 Feb 2011 - 4:01


14 Nov 2010 - 0:28


28 Aug 2010 - 18:57


9 Mar 2010 - 17:51


17 Feb 2010 - 18:49


12 Feb 2010 - 3:39

Коментарі
Kiyara
Я тебе більше=)
давайте приїдьте до мене)
23 Dec 2008 - 23:04

RSS Lo-Fi Версія Поточний час: 25.5.2018, 11:14IPB Style
Ошибка работы драйвера БД

Ошибка при работе с базой данных

Возникла проблема при работе с базой данных.
Вы можете попробовать обновить эту страницу, нажав сюда