Привіт Гість ( Вхід | Реєстрація )

Профіль
Фотографія
Рейтинг
 
Опції
Опції
Про себе
Тео не має особистої інформації про користувача в даний момент.
Персональна інформація
Тео
ціную гарні сісьги
26 років
Чоловік
Диканька
Народилися 2 Вер 1991
Захоплення
інтересні інтереси у мене)
Додаткова інформація
Клан: Інформація відсутня
Стать: Хлопець
Телефон: Інформація відсутня
Посада: Інформація відсутня
Цікавлюсь ГП з: 12
Факультет: Інформація відсутня
Статистика
Зареєстрований: 30.11.2006
Перегляди профілю: 470*
Востаннє помічено: 25.12.2013, 12:14
Місцевий час: 21.5.2018, 20:19
2838 повідомлення (0.68 повідомлень у день)
Контактна інформація
AIM Інформація відсутня
Yahoo Інформація відсутня
ICQ Інформація відсутня
MSN Інформація відсутня

Тео

UA HPclub member

*****


Теми
Повідомлення
Награды
Коментарі
Друзі
Зміст
29 Dec 2010
Назва: Never back down
Автор: Тео
Бета: -
Рейтинг: PG-13
Категорія: Гет
Пейринг: OFP
Жанр: Action , Drama.
Розмір: midi
Summary: Це - продовження мого фіку " Гаррі Поттер і останній горокрас " . Події відбуваються через місяць після Епілогу.
Disclaimer: Всі права Ро.

Never back down


(1)

Його розповідь видавалася мені все більш маразматичною. З кожним новим словом я розуміла, що в цього чоловіка не все гаразд з головою. Його очі час від часу заплющувалися і він мовчав, але вже через кілька секунд продовжував. Тато протягнув йому бренді та дав новий теплий одяг. Чоловік тоді подякував йому та жадібно вхопився за руку, міцно стискаючи її. Його очі були наповнені сльозами але мені здавалося, що вони мокрі від дощу, який наразі періщить за вікном.
Він постукав у наші двері години три назад. На вулиці була гроза, яка наразі поступово вщухає то ж ми впустили його на горнятко чаю. Він сказав, що заблукав та шукає дорогу до Лондона. На його бліде та змучене обличчя було тяжко дивитись. Здавалося, що він хворіє.
- Мені потрібно дібратись до Лондона, - сказав він, коли ми запросили його до кухні, де саме вечеряли, - потрібно до Лондона.
Він повторював це знову і знову. Батько хитав головою, сумно поглядаючи на незнайомця. Я лише думала про те, що він хоче в нас поцупити. В нас не надто багато сім'я, але якщо є бажання – то і у нас можна знайти речі, які потім можна продати. Допивши першу чашку чаю він почав кашляти. Це був страшний та хворобливий кашель, здавалося, що його легені от от вилетять з грудей.
- Вам потрібно відпочити, - тихо сказав батько, ховаючи від мене погляд. Він знав, що я засуджую його дії. Пустити до будинку брудного, хворого незнайомця, який сидить тепер на нашій кухні, п'є з маминої чашки та розповідає якусь дурню – це не розумно. Тим паче, враховуючи теперішні умови життя. Постійні погроби, пограбування та зґвалтування.
- Мені…мені потрібно до Лондона. Вона сьогодні буде там…я повинен…, - він знову закашлявся і саме тоді батько дав йому бренді. Можливо, це змусить його перестати молоти дурню.
На вулиці чулися останні рухи доща. Каплі вже ліниво скочувалися з даха та летіли до своїх рідних, які чекали на них на брудному асфальті. Дощ закінчувався, а гроза вщухала. Лише десь далеко вдарив останній грім і все затихло. Навіть годинник став тихіше цокати.
- Хто така Герміона? – запитав батько, - і ви так до сих пір не назвалися…Елізабет, візьми мій телефон та дізнайся розклад потягів до Лондона на завтра.
- На завтра? Ти впевнений, що правильно вчиняєш? – перепитала я, намагаючись зробити так, щоб моє обличчя виглядало суворо. Та це мені не дуже вдалося, бо батько навіть не звернув уваги на мої нікчемні спроби. Він знову повернувся до чоловіка та взяв його за руку.
- То як вас звати? – запитав ще раз батько, - я – містер Вальдо. А це моя дочка Елізабет. Ми проживаємо тут останні три роки. Переїхали сюди, тому що наш дім згорів, а…
- Тато! – різко вигукнула я, розуміючи, про що збирається розповісти батько. Але він лише тяжко поглянув на мене, змушуючи цим мене піти до телефона. Я демонстративно розвернулася та вийшла з кухні, міцно закривши за собою двері. Цей новий дім був старим та мав не надто надійні стіни, тож я все одно чула обривки фраз, які казали мій батько та незнайомець.
- …Аліса загинула тоді…її тіло знайшли пожежники…це було жахливо.
- …я не знаю чи варто про це казати…ви не розмуєте на що я…Гріндевальд.
Батько розповідав про смерть моєї матері. Мої щоки запалали, а в скронях повільно запульсувало. Та я все ж змусила взяти до рук телефона і набрати потрібний номер. У відповідь мені пролунав лише довгий та безперервний гудок. Я поклала телефон на місце та підійшла до вікна, яке відкривало вид на телефонну станцію. Біля неї стояло кілька службових машин та людей у блакитній спец формі. Напевно, десь обірвало проводи, тому телефон і не працює. Я ще кілька хвилин постояла в кімнаті, а потім повільно спустилася донизу. За дверима, які вели на кухню стояла тиша. Я прочинила їх та побачила, що незнайомя там немає. Натомість мій батько сидів, втупившись у якусь вирізку з газети.
- Тато, де він? – знервовано запитала я.
Батько підвів голову та кинув, ховаючи вирізку жо внутрішнього кармана.
- В туалеті. Його почало нудити. Які новини?
- Телефон не працює. Здається, щось на станції, - відповіла я.
- Елізабет.
Я здригнулася. Незнайомець стояв у мене за спиною. Його руки витирали пересохлі губи, а очі сумно поглядали на мене. На мить мені стало шкода цього чоловіка. Аж тут я помітила дивну річ. Його рука пере двинулася з губ на чоло, відкидаючи брудне та масне волосся та відкриваючи тим самим тонесенький червоний шрам.
- Що це? – запитала я, уважно приглядаючись до нього. Шрам був у формі блискавки. Мене це неабияк зацікавило. Може, це якийсь ветеран війни?
- Мітка, - відповів чоловік, закриваючи волоссям шрам, - мені її поставив Волдеморт.
- Волдеморт? – перепитала я, дивуючись, - ніколи про такого не чула. Це якийсь бандит?
Незнайомець засміявся. Аж тут до нас підійшов батько.
- Гаррі, ходімо нагору. Зараз Елізабет постелить тобі та ти зможеш відпочити. А завтра ми відвеземо тебе на потяг до Лондона. До вечора ти вже будеш на місці.
- Дякую, Вальдо, - незнайомець, якого вочевидь звати Гаррі, потис моєму батькові руку та поглянув на мене. Його зелені очі раптом здалися мені дуже гарними але сумними. Напевно, цей чоловік багато побачив на своєму віці. І це загадковий шрам…
Ми вдвох піднялися до кімнати для гостей і я дістала з шафи подушку та теплу ковдру. Гаррі допоміг мені розкласти диван, який постійно рипів та розстелити на ньому простирадло.
- То вас звати Гаррі? – ніби між іншим запитала я, намагаючись не зважати на дурний запах блювотиння та бренді, який сочився від нього.
- Так, це моє ім’я. Не можу згадати коли востаннє чув, як мене хтось так називає…завтра…завтра все може вирішитись…всі ці роки…Елізабет…
Він різко вщяв мене за руку та притягнув до себе. Я хотіла закричати але чомусь не зробила цього. Він поглянув мені прямо у вічі та невпевнено посміхнувся.
- Не бійся…я хочу розповісти тобі дещо. Твій батько вислухав мене але не думаю, що він сприйняв мене по-справжньому. Для нього я лише дивакуватий незнайомець, який меле різні нісенітниці. Але ти…Я відразу зрозумів, що ти мене зрозумієш.
- Ви помилилися, - відрубала я, проте я хотіла його вислухати. Раптом цей чоловік здався мені і не таким вже й старим. Якщо він побриється, помиється та підстрижеться – то це буде молодий чоловік років 20 не більше, - не думаю, що я вас зрозумію. Якщо не зрозумів батько то…
Аж тут він швидким рухом дістав з-за пояса якусь тонку дерев’яну паличку та змахнув нею. З її кінчика вилетів пурпуровий вогник, який кілька секунд повертівся навколо мене, а тоді вигулькнув у прочинене вікно.
Не дочекавшись моєї реакції, Гаррі почав розповідати:
- Я – чарівник. Не думаю, що ти знаєш але ми насправді існуємо. Нас багато. Трішки менше ніж маглів Але досить таки…
- Чрівник? Маглів?..
- Так ми називаємо вас, людей. Магли. - Гаррі знову закашлявся Але цього разу кашель пройшов швидше. Його обличчя стало румяним, а очі почали блистіти, - у нас в світі є школи, є навіть власне Міністерство. Ваша влада знає про це але досить таки грамотно все приховує. Ми є по вcьому світі. Але недавно трапилася страшна річ. Один старий та могутній чарівник вчинив Переворот. Заплановий зазделегідь десятирічний план спрацював та все перевернулося з ніг на голову. Розуміє…все не так просто…
Раптом він затих та схопився за чоло.
- У вас щось болить? – занепокоєно запитала я.
- Ні все, гаразд. Просто тяжко згадувати про це…якось…я до сих пір не можу усвідомити, що все так склалося…Всі ці роки…
Він тяжко сковтнув слину та знову замовк. Він ледве стримувався, щоб не заплакати. Я швидко підійшла до нього та присіла поруч. Його чоло було гарячим, а руки холодними.
- Все гаразд, - все, що змогла вигадати я, - все буде добре.
Проте Гаррі втримався від сліз цього разу. Він лише глибоко зітхнув то прихилив мене до себе. Йому було дуже нелегко – це відчуття літало в повітрі.
- У мене були друзі. Рон та Герміона. Найкращі друзі, які завжди були зі мною та допомагали мені. Албус Дамблдор…Але…Я не можу. Вибач.
Він різки підвівся та підійшов до прочиненного вікна. Холодний вітер розкуйводжував його волосся, та він не зважав.
- Не звертай уваги на мої слова, - промовив він, - це все через мою хворобу…часом, я сам не розумію, що кажу…
Я помітила, що ту паличку він залишив на дивані. Взявши її до рук я відчула, що вона дуже гладенька та легка.
- Це чарівна паличка? – запитала я, - так?
Гаррі кивнув. Напевно, він більше нічого не зможе мені розповісти.
- Але що ж трапилось? Чому ви в такому стані зараз? – не могла заспокоїтися я.
Він похитав головою, даючи змогу зрозуміти, що він вже нічого не розповість.
«А можливо це якийсь шахрай, - знову пронеслося у мене в голові, - а ця типу чарівна паличка лише якась штучка для фокусів».
Я кілька разів змахнула нею Але нічого не відбулося. Таємної книпки я також не спромоглася знайти.
Зрештою, я встала з дивана та побажала Гаррі солодких снів. Він нічого не сказав на це. Його очі дивилися на нічне небо. Здається, він навіть не почув мене.
Я вийшла з кімнати, легенько причинивши за собою двері.
Ні, це не шахрай. Я не знаю хто це, але точно не шахрай. Можливо, в нього справді не все гаразд з головою та він не є небезпечним. Завтра потрібно розпитати його детальніше про це все. Думки про світ чарівників здавалися мені якимись дитячими але потяг був неймовірним. Незважаючи на те, що мені вже 15 років, я всеодно намагаюсь вірити в казки та дива. Адже вони є…Вони існують. Напевно…
Я посміхнулася та почала підніматися до себе в кімнату аж раптом почула чиїсь кроки в коридорі.
-Тато? – вигукнула я, прислухаючись.
Але у відповідь нічого. Раптом двері прочинилися і я побачила силует жінки.
- Я не тато, - засміялася вона, - хоча твій тато молодець. Він знає, що для нього важливе.
Жінка ввімкнула світло та поглянула на мене.
Першою моєю думкою було те, як вона зайшла сюди. Це була невисока дівчина, з кучерявим темним волоссям та приємними рисами обличчя. На вигляд їй було років девятнадцять, проте її одяг змушував думати, що їй не менше як 30 років. Вона було одягнена ж довгу чорну спідницю та темний кожаний плащ. Ці дві речі аж ніяк не підходили для такої дівчини та і взагалі дивно на ній виглядали.
- Де він? – запитала вона. Але не встигла я промовити і слова як з'явився батько.
- У кімнаті для гостей. Прямо та наліво, - твердо мовив він грубим голосом.
Батько підійшов до мене та поклав мені на плечі руки.
- Доню, ходім-но зі мною…
- Хто вона така? Що їй потрібно?!
Дівчина знову засміялася. В цю саму мить я зрозуміла, за Ким вона прийшла.
-Ні…не потрібно…
- Дякую, Вальдо. Ми не забудемо про твою допомогу. А тепер відведи доньку до себе в спальню. Тут вам більше нема чого робити. Віктор!
У коридорі знову почулися тяжкі кроки. Проте цього разу ввійшов чоловік з похмурим обличчям та гачкуватим носом.
- Прямо та наліво. Але почекай мене біля дверей.
-Добре, Гермовніно, - мовив Віктор та повільно почовгав до кімнати, де був Гаррі.
Я відчувала, що насувається якась біда. Страх охопив мене та заважав думати. Від цієї жінки йшла неймовірна енергія. Вона змушувала мене боятися її.
- Гермовніно, не чіпайте його, благаю, - заскиглила я, вириваючись у батька з обійм, - не потрібно…
- Мене звати Герміона, дурне дівчисько. Вальдо, я що тобі сказала!..
- ЙОМУ ПОГАНО! БЛАГАЮ!
Дівчина дістала чарівну паличку та навела її на нас з батьком.
- У вас є 5 секунд, Вальдо. Один…Два…
Батько з усієї сили шарпнув мою руку . Мені здалося, що вона хруснула.
- Швидко йдемо звідси, Ліз! Я кому кажу!
Я почала плакати. Я не знала ні Гаррі, ні Герміону. Проте я відчувала цю атмосферу. Ніби крізь мене пройшли всі думки, всі події, які відбувалися раніше. Перед моїми очима виникали різні люди та предмети. Хелені спалахи та жічночі крики. Сміх та рудий хлопчина з шахами в руках. І я раптом все зрозуміла. Все, що хотів сказати мені Гаррі. Саме в ту секунду, коли Віктор підвів голову та поглянув на двері, за якими був Гаррі. Батько взяв мене на руки та почав підніматися по сходинах. Події відбувалися немов у повільному перемотуванні. Герміона діловито підійшла до Віктора та кивнула йому. Я сподівалася, що Гаррі почув мої крики та вигуки Герміони. Можливо, він втік через вікно…Можливо.
Проте я знала точно, що він тут. Що він знає, хто за ним прийшов. Він знає, що нього чекає.
- Вікривай, Поттер. До тебе гості.
19 Jan 2010
Розділ перший
Відверте знайомство


Події відбуваються у реальному часі.

Алекс дивився у вічі вбивці. Якби можна було вбивати поглядом, Алекс Ноктер вже був би мертвим. Кілька секунд – і звук вмикання світового меча.
Це був ситх.
Безжалісний та готовий до будь – якої несподіванки. Майстер, адепт Темної сторони.
Жодних сумнівів у своїх вчинках. З таким краще взагалі не мати справ.
- Ні…благаю, ні…
Проте вже було пізно. Алекс знав, що на нього чекає і що його бластер його не врятує.
«Ось і все» - подумав він, і в цей момент ситх завдав свій перший та останній удар. Противний і водночас приємний звук того як меч відтинай голову від тіла.
І все. Жодних емоцій.
***
- Ні…не потрібно…благаю…
- Вибачте, пане, але це терміново.
Алекс замовк. Проте очей не відкрив.
- Т4 ?
- Так, пане. У мене термінова справа. З вами хоче балакати пан Джеймс Баллонс.
Зітхання. Несподівано. І таки потрібно відкривати очі. Цей сон…
Ледве відкривши очі, Алекс миттєво встав з ліжка і глянув на свого астромеханічного дроїда.
- Запускай.
Голограма високого чоловіка миготіла перед заспаними очима Алекса Ноктера.
- Вітаю тебе! – пролунав скривлений через перебої голос Джеймса Баллонса, - Одягнувся хоча б…
- А ти міг би і пізніше зв’язатися, - перекривив його Алекс, одягаючись.
Голограма замерехтіла.
- Клятий зв'язок. Т4, це проблеми з тобою чи що?
Але замість дроїда відповів Джеймс.
- Це у мене тут деякі проблеми. Я хочу лише нагади тобі про те, що було заплановано. Не забув?
Алекс скривився. Поїздка до Сенатора. Як він міг забути! Очі відразу почали жвавішати, а процеси в голові стали більше ефективними. Відразу забувся цей нічний кошмар.
- О, так-так, я не забув. Сьогодні? Бач, я пам’ятаю. Ми будемо.
- Аліса?
- Вона також. Кілька днів відпочити від цих всіх справ – це лише на краще. До того ж, хотілося б познайомитись нарешті з Сенатором.
- Чудово, - зв'язок става ще гіршим, - тоді до зустрічі! Маю ще нагади про це кільком людям! Бувай!
Алекс кивнув і голограма щезла.
Кілька секунд він чухав потилицю, а потім невинно запитав.
- Т4, ти часом не бачив мою ліву шкарпетку?..
***

На Мельмаку було дуже жарко. Саймон Сільвестр не дуже любив таку погоду.
- Але тут завжди так, - сказав Джеймс Баллонс, вітаючись з мандалоріанцем, - проте всі вже звикли до спеки.
- І не дивно. Добре, що не холодно. Я взагалі дуже залежу останнім часом від перемін погоди, - посміхався Саймон, роздивляючись все навколо. Тут не було надсучасних технології, зайвого шуму, натовпу. Ось це йому було до вподоби, - проте дивна назва у вас. Мельмак. Таке відчуття, що я десь про неї чув…
Джеймс похитав головою.
- Навряд чи. Дуже маленька та дуже віддалена від всієї суєти планета. Населення лише декілька тисяч. Та і нічого особливого у нас нема. Ніяких рідкісних копалин, і ніякої, відповідно, торгівлі. І ніякої уваги з боку Республіки.
Вони йшли через вузеньку стежину, яка вела поміж дерев до замку.
- І як же тут виживають місцеві? В наш час торгівля – можливість мати великі гроші.
- А місцеві їх не мають, - мовив Джеймс, - проте не нудьгуємо. Сенатор надає роботу тим, хто елементарно хоче працювати. У нас є гарні пілоти, ми будуємо кораблі. Життя йде своєю чергою. А ось ми і прийшли…
Саймон окинув очима великий замок, який стояв серед самого лісу. Навколо працювали місцеві жителі, зокрема це були люди. Проте Саймону на мить здалося, що він побачив евока.
- Вирубують дерева. Їх тут дуже багато, - пояснив Джеймс, - а он і Сенатор та інші гості.
Саймон підняв руку, вітаючись з усіма. Він був впевнений, що ця поїздка стане дуже важливою для нього.
***
Проте для Окати де’Тоссш приїздка видалась поганою. Лише підлітаючи до планету вона відчула неймовірний спалах негативу. Міралука розуміла, що її відчуття її не підводять. Вона хотіла повернути корабель і тікати якомога далі звідси…
З динаміків лунав голос одного з пілотів:
- Прилетіли, панно.
- Добре, Енте, дякую.
Відчинились двері і Ент, високий молодий хлопець з обличчям, яке виглядало не дуже молодим, увійшов до відсіку.
Оката обережно вийшла з власного корабля, тримаючи Ента під руку. Тепле повітря приємно ніжило її волосся своїми подихами.
- Запізнюєтесь, - засміявся Джеймс, - всі лише на вас чекають. Дозвольте.
Він елегантно взяв Окату під руку і повів до замку по тій самій стежині, на які пів години назад Саймон розглядав красу ліса. Ент йшов позаду, професійний оком оглядаючи простори. Ніякої небезпеки для господині. Все буде чудово.
***
Всі зібралися у Великій залі. Алекс здивувався, що тут так багато дроїдів. І кожен з них щось робив. Дроїд-перекладач стояв біля вукі.
- Я не розумію вашого акценту.
Вукі лише щось загорлав, розмахуючи руками.
- Він каже, що його господар десь зник, - кинув Алекс дроїду, - також вукі радить вам знайти його, бо інакше він спалить тебе.
Дроїд запищав. Алекс посміхнувся і сів на своє місце за столом. Десяток гостей про щось спілкувались.
- Чому нічого не куштуєш? – голос Аліси був ніжним, - тут все таке смачне. Особливо ці краби…
Алекс обожнював слухати її.
- Не хочу. Я сюди не їсти прилетів, а суто заради справ.
- Знову справи…
- А що? – здивувався Алекс, - я людина, яка не може сидіти без справи. А Сенатор дуже впливова особа. Мені не завадить налагодити відносити і тут.
Він глянув на Сенатора, який сидів у голові стола і про щось спілкувався з тим самим Джеймсом, який був його правою рукою. І ось Сенатор підвівся.
Всі затихли.
- Вітаю вас, любі мої! Подяки Галактиці, що ми всі тут зібрались. А зібрались ми, в першу чергу, для того, щоб впливові люди з різних куточків нашої Галактики змогли познайомитись, відпочити та просто насолодитись цією красивою планетою! З більшістю з вас я вже знайомий, а з деякими дуже хотів би познайомитись. Отож, дозвольте мені вас один одному відрекомендувати! По перше, для мене честь знаходитись за столом з однією людиною! Так-так, Оката де’Тоссш, це я про вас так люб’язно відгукуюсь!
Жінка піднялася і посміхнулась.
- Дуже дякую вам, Сенаторе, для мене також честь знаходитись тут, у ваших володіннях.
- Ну що ви, що ви! Все для вас! Чи не так, Удеторе?
Мееріанець засмівся і махнув рукою, наминаючи їжу.
- Найл Чеслоут та Кайл Чеслоут, - продовжував Сенатор, - мандалоріанці!
Проте ніхто не встав і нічого не сказав. Два мандалоріанця сиділи по різні сторони столу і мовчали.
- Здається ми маємо невеличку сімейну сварку, - припустив Сенатор.
- Не ваша справа, Сенаторе, - раптом заявив один з братів.
Джеймс напружено сказав.
- Не смійте так розмовляти з Сенатором, ви у його будинку.
Мандалоріанець щось пробурчав але його ніхто не почув.
- Дякую, Джеймсе. Непорозуміння вийшло.
Сенатор тяжко зітхнув і поглянув на годинник.
- Не так я все планував, - спокійно сказав Сенатор.
- Що ви маєте на увазі? – запитала Рена Фокс, відьма Датміра.
І на цих словах у Залу увірвалось кілька десятків штурмовиків, які негайно приставили до кожного з гостей бластери.
- Ось що я маю на увазі, - слова Сенатор лунали твердо та рішуче, - не робіть дурниць і все буде гаразд. Джеймс.
Кивнувши, Баллонс вийшов з-за столу і промовив:
- А зараз я прошу всіх здати будь які речі, які можуть бути використані як зброя. Не намагайтесь створити опір, інакше вас буде негайно ліквідовано.Викладіть все, що маєте, на стіл. І без зайвих нервів. Якщо будете виконувати всі наші вимоги – ви будете живі.
Алекс досі не міг зрозуміти, що сталось. Проте дістав власний бластер і поклав його поруч з світовим мечем Саймона. Кожен з гостей, здавалося, не вірив у те, що відбувається. Тиша.
Лише постріл бластера порушив її.
я встиг на останні питання але навіть на кілька правильно відповів=) Сантьяга, молодець!
13 Aug 2009
Суть гри в тому, що один задає питання стосовно світу ГП, а інший відповідає. Якщо він впевнений, що відповідь правильна - то задає своє питання, а якщо ні - то чекає, доки той, хто задав попереднє питання скаже чи є його відповідь вірною) Питання можуть бути по грі, по фільмах, по книгах, по акторах...
п.с. якшо таке було - то закривайте тему))

Хто батько Луни Лавгуд?
28 Dec 2008
Автор: Eneya
Це вже не форум україньських фанатів Гаррі Поттера, це смітник, і як не прикро, у це звалище бруду, ми перетворюємо його самі.

Форумчани заходять щоб пофлудити й розплодити ще більше зарази - вітаю, нам це з успіхом вдається!

Теми, які номінально є серйозними, перетворюються в стоки дурних думок нас з вами. Хто не пише, той читає, а значить приходинь на форум: "чіста паржать". Зверніть увагу, саме зарас найбільше народу зайшло на форум.. коли з"явився користувач(не в образу йому буде сказано) - щось там Гамасєк..

Колись активні користувачі реєструються під новими ніками й примітивно користуються тим, що ніякого контролю немає... Та й який контроль, коли самі себе не хочемо контролювати...

Новачки, які свого часу своєю тупістю вижили старожилів форуму, й далі копаються в цій стічній канаві, знищуючи його раз за разом своєю тупістю...

Мені соромно за форум.

Мені соромно за себе.
Останні відвідувачі


14 May 2018 - 22:42


25 Dec 2013 - 17:53


18 Dec 2013 - 20:39


5 May 2013 - 15:20


26 Nov 2012 - 22:46

Коментарі
Міна
Муууж :*
22 Dec 2010 - 5:14
Мала Букашка)
Хаус-крутий чувак!))
11 Aug 2009 - 21:22
Happy
О!!!
Знакома картинка у тебе на аві!
Це Наталі із "Ангели Чарлі"!
4 Jun 2009 - 17:40

Друзі

1162 повідомлення
12.5.2016, 20:28

526 повідомлення
14.2.2013, 20:56

1303 повідомлення
28.3.2011, 20:09

1180 повідомлення
16.8.2008, 12:08

5845 повідомлення
28.5.2013, 0:46
Показати всіх друзів
RSS Lo-Fi Версія Поточний час: 21.5.2018, 20:19IPB Style
Ошибка работы драйвера БД

Ошибка при работе с базой данных

Возникла проблема при работе с базой данных.
Вы можете попробовать обновить эту страницу, нажав сюда